Опитування

Наскільки Вам згодилося у Вашій нинішній роботі та вища освіта, яку Ви отримали?:

Лічильники

Яндекс.Метрика

Погода в м.Рівне

Гощанський район

 Мальовнича місцевість Гощанських земель, багаті природні ресурси, розмаїття флори й фауни, сприятливий клімат, а також значний історико-культурний потенціал - усе це в поєднанні з щирою гостинністю місцевих мешканців створює необхідні умови для задоволення потреб як вітчизняних, так і зарубіжних туристів. Тут переплелися сучасне й минуле, реальність і легенда, і свідченням цього є численні історико-культурні пам'ятки на тлі чарівної природи. Приваблює Гощанський край не тільки своїми чудовими краєвидами й рослинним світом. Він цікавий і для науковців, оскільки на території району знайдено поклади торфу, вапняку та фосфоритів. Гостинні, щирі гощанці радо відчиняють браму для дружніх стосунків і співпраці. У цьому переконається кожен, хто знайде у щоденній круговерті можливість відвідати куточок Погориння, де колоситься пшениця, шумлять ліси, стрімко біжить швидкоплинна Горинь і "дихає" легендами історія. Славиться Гощанський край неповторним народним фольклором і виробами народних умільців. Тут для вас прозвучить чарівна українська пісня, яку з дорогою душею виконає народний аматорський хор "Чорнобривці". Гощанський район розкинувся на південному сході Рівненщини по обидва боки автотраси Київ-Чоп. Він знаходиться на межі двох природних та етнографічних зон - Волині й Полісся і займає територію басейну р. Горинь - найдовшої річки в Рівненській області. Загалом у Гощанському районі налічується 9 річок і близько 60 озер, а також велика кількість ставків, штучних водойм невеликих розмірів. Природно-заповідний фонд району складається з п'яти об'єктів. Два з них - унікальні зразки садово-паркового мистецтва. Це - Гощанський парк загальнодержавного значення і парк місцевого значення Тучинський. Гощанський парк було закладено ще на початку XVIII ст. А статус загальнодержавного він дістав завдяки тому, що на його території до сьогодні збереглося більш як 50 видів рідкісних чагарників і дерев. Серед них - гінкго дволопатеве, софора японська, дуб пірамідальний, сосна Веймутова, береза бородавчата. До заповідного фонду району також належать три ентомологічних заказники місцевого значення - Рясниківський, М'ятинський і Новоставицький. Основним економічним пріоритетом району є виробництво й переробка сільськогосподарської продукції. Агропромисловий комплекс об'єднує 29 сільгосппідприємств і 10 фермерських господарств. В землеробстві переважає вирощування зернових, цукрових буряків, кормових культур. У районі функціонують промислові підприємства, приватною діяльністю займаються понад 100 підприємців. Продукція заводу продтоварів, молокопереробних підприємств, цукрозаводу користується попитом за межами області й держави. Гоща - сучасне селище міського типу з багатою історією. За твердженням топонімістів назва селища походить від давньослов'янського "погост", що означає поселення, яке існувало ще зі скіфського періоду. Інші вважають, що назва походить від давньослов'янського слова "гоща" - скотарське стійбище, стоянка. За ще однією версією, найпоширенішою, назва містечка походить від слова "гостить", "гощу", "гостинний". З історичних джерел відомо, що в XIV-XVII ст. село належало боярину Кірдеєву, а пізніше - магнатам Гойським. Наприкінці XIV ст. у містечку було споруджено кам'яний замок. У 1600 р. в Гощі було засновано колегіум, в якому в 1600-1604 pp. навчався юнак, відомий як московський цар Дмитро Самозванець. У 30-х роках XVII ст. після смерті покровителя земель соцініана Романа Гойського Гощу отримала в спадщину його сестра Регіна (Ірина) Соломирецька - прихильниця православної церкви. А тому вже в 1638 р. в Гощі організували православний монастир і школу при ньому. Опікуном школи був видатний церковний і громадський діяч Петро Могила, а ректором - Інокентій Гізель. Із 1640 р. Гоща переходить у власність українського магната Адама Кисіля, на кошти якого було збудовано діючий і дотепер Свято-Михайлівський храм. У 40-х роках XIX ст. селищем володіли поміщики Валевські. З січня 1940 р. Гоща - районний центр, створений із Бугринської та Гощанської волостей Ровенського повіту. Село Дорогобуж у давньоруських літописах згадується як центр удільного князівства Погориння. Перша літописна згадка належить до 1084 р. З 1972 р. на вцілілій частині давньоруського городища проводяться археологічні розкопки. Недалеко від городища знаходиться пам'ятка архітектури XVI ст. Дорогобузька Свято-Успенська церква. Збудована з каменю, обгороджена квадратною невисокою цегляною огорожею. Відомо, що вже в XI ст. на цьому місці існував православний Успенський монастир, який було зруйновано татарами. Згодом князь К. К. Острозький відновив цю споруду. З 1644 р. по 1834 р. монастир був у володінні базиліан, єзуїтів та греко-католиків. У 1786 р. греко-католики повністю перебудували стару церкву з помітним прагненням надати їй "латинських рис". Архітектурний вигляд побудови відзначається лаконізмом як в побудові об'ємних частин, так і в зовнішньому декорі. Привертає увагу високий фронтон із заходу і могутні контрфорси зі сходу. Значно змінила цілісний вигляд церкви пізня трьохярусна дерев'яна прибудова зі сторони головного входу. Цей чужорідний фрагмент - частина дерев'яної церкви, що стояла не так давно в Дорогобужі. Є припущення, що в підвалі Успенської церкви було поховано Ганну Гойську, яка стала засновницею Почаївського монастиря. Вона віддала йому чудотворну ікону Богоматері, подаровану грецьким митрополитом Неофітом. Церковна реліквія, перлина українського мистецтва ікона Дорогобузької Божої Матері (XIII ст.) сьогодні знаходиться у Рівненському краєзнавчому музеї. Наукова назва ікони "Богородиця Одигітрія з Дорогобужа". Найбільше Гоща в архітектурному плані славиться Свято-Михайлівською церквою (1629 р.) і Гощанським парком, який є частиною палацового ансамблю графів Валевських (II половина XIX ст.). Свято-Михайлівська церква, збудована з ініціативи княгині Ірини (Регіни) Соломирецької, вродженої княжни Гойської, є одним із ранніх зразків використання у кам'яному будівництві трьохчастинної будівлі об'єму безстовпного храму, який раніше використовували лише в дерев'яній архітектурі. З чотирьох сторін зовнішні стіни церкви, вимурувані з вапняку та жолобчастої цегли, завершуються трикутними щипцями, окантованими точним профілем. Це чи не найперший тридільний храм на Волині. Особлива риса архітектури цієї споруди - мініатюрні волюти на капітелях пілястр. Стрільчасті вікна на вівтарній частині - відгомін старої готичної традиції. У XVII ст. на церкві встановлено сонячний годинник, за яким туристи і нині можуть звіряти свої годинники. Внутрішній простір церкви стікається до середньої нави, перекритої напівсферичним зводом. Подібні зводи, що є над двома іншими частинами, а також частково збережені в них ліхтарики можуть свідчити про те, що раніше внутрішній звід мав верхнє освітлення, отже, очевидно, церква мала триглаве завершення. Культурно-освітнім центром на Волині у XVII ст. став православний монастир св. Михаїла, який у 1629 р. заснувала в Гощі княгиня Ірина. Це доводить існування при ньому вищої школи, де працювали видатні постаті національної культури - І. Гізель, О. Старушич, Л. Барановський. У 1672 р. під час нападу кримських татар на містечко окремі дерев'яні приміщення цього монастиря були спалені. Після пожежі монастир поступово відбудовувався, наприкінці XVII ст. перейшов з православної до греко-католицької єпархії. У радянський період (1939-1991 pp.) монастир було ліквідовано, а відновив свою діяльність у 2004 р. як Покровський жіночий православний монастир Української православної церкви Московського Патріархату. Церква Івана Богослова, збудована у 1595 р. у с. Синів, є прекрасним зразком волинського церковного дерев'яного зодчества. За своєю архітектурною побудовою і пропорціями церква є типово-волинською: тризрубною, з рівновеликими зрубами і досить великими сіньми, що прилягають до основного об'єму із заходу. Єдиний купол знаходиться над середнім зрубом, на широкому восьмерику, увінчаному восьмигранною бароковою главою з чотирма спрощеними люкарнами і маківкою у вигляді цибулини. Храм - це єдина архітектурна пам'ятка старовини, що залишилася із попередніх століть. В 1857 р. парафіяни звели дзвіницю. За свій довгий вік церква зазнала чимало ремонтів і перебудов, а от дзвіниця зберегла свій, майже, первинний вигляд. В цьому храмі, за переказами, козаки Максима Кривоноса освячували свої хоругви, бойові знамена та шаблі. Перлиною волинського народного зодчества є Свято-Преображенська церква (1730 р.) в с. Тучин. В основу плану церкви покладено звичайне 3-частинне членування на зруби, що утворюють "корабель" з віссю схід-захід. На відміну від більшості інших волинських дерев'яних церков, Преображенська в Тучині має більш розвинену об'ємну пластику. Кожний зруб ніби самостійно розвивався по вертикалі, закінчуючись власною восьмигранною главою, що своїми обрисами нагадує більш каскоподібну, ніж цибулеподібну форму. Яскраво виражена вертикальна ритміка чотириярусів: масштабні співвідношення двох нижніх ніби повторюються в інших розмірах на двох верхніх. Легкі, але цілком відчутні відхилення від первісних геометричних форм четвериків і восьмериків, помітне сходження стін до верху, нерівності в обшивці зрубів надають побудові незвичайної природності і скульптурності, тим самим зараховуючи її до розряду видатних витворів будівничого мистецтва. Певною мірою вона наближена до архітектурної образності дерев'яного культового зодчества Поділля і Лівобережної У країн и XVIІ-XVIІІ ст. Цікавим місцем паломництва став збудований на початку 1992 р. у с. Липки Свято-Успенський чоловічий монастир. Згодом для церковної братії добудовано двоповерховий, а в 1999 р. - житловий будинки. Розгорнулося будівництво нового величного храму на честь Живоносного джерела Божої Матері. Роботи розпочалися з джерела: тут звели нову надбудову, в якій знаходиться колодязь і купальня на дві кімнати. На масивному фундаменті заклали храм. Вже восени 2000 р. зруб храму був увінчаний куполами. Сьогодні у храмі ще завершують внутрішні роботи, але богослужіння вже проводять. Золотоверхий Липківський монастир тричі відроджений на тому самому місці - на місці так званої Гоцової церкви. На території Гощанського Погориння знаходиться село Красносілля. Тут збереглася пам'ятка народної архітектури - вітряний млин кінця XVIII - початку XIX ст. Село Витків, що знаходиться поряд, також має подібну пам'ятку. За свідченням старожилів села вік Витківського млина становить понад 200 років. Обидва млини потребують реставрації, після чого вони стануть не лише окрасою рівненських пейзажів, а й знову діючими. А ось водяний млин на річці Корчиці туристи можуть відвідати вже сьогодні. Це цікава музейна пам'ятка місцевої борошномельної промисловості краю XIX ст. Із цим чудовим і багатим історією краєм пов'язані імена багатьох відомих людей: опікуном школи при православному монастирі був Петро Могила. У 1870 р. Гощу відвідав автор національного гімну України Петро Чубинський. Побували в Гощі Т. Шевченко, Оноре де Бальзак, Джон Рід, Ярослав Галан. Багатий народними традиціями та звичаями Гощанський край. Тут і до сьогодні "водять Куста" на свято Трійці. Дівчата у вінках з пучками зелені та квітів збираються за селом. Вибирають з-поміж себе "Куста". Для цього кидають вгору хустинку. Та з дівчат, котра її зловить, - зображує "Куста". Інші дівчата з ніг до голови уквітчують її зеленим гіллям і квітами. Водячи "Куста" від хати до хати, дівчата співають: Привели Куста Да й із зеленого клену, Дай нам, пане, Хоч по золотому. Потім співають пісень про майбутнє весілля або про побажання доброго врожаю. А от обряд "Водіння Кози" проводиться 13 січня в день преподобної Меланки. У такий вечір менші діти водять "Козу". У хату заходить козовід і веде "Козу", за ним "Кіт", а за "Котом" - усі щедрівники. Вміють жителі Гощанського району повеселитися і в інші свята. Так на Івана Купала вони запросять вас на берег Горині на театралізоване свято "Коло Мариноньки ходили дівоньки" та на районне дійство народного мистецтва "Пісні над Горинню". А на виставках місцевих умільців ви зможете купити сувеніри, виготовлені місцевими майстрами. Тож завітайте на свята до Гощі. Тут живуть гостинні люди, які почастують вас стравами національної кухні: галушками з маком, варениками з капустою і грибами, узваром із вишень, українським борщем із пампушками.

Б.: Гощанський район // Рівненщина туристична: Путівник. – К., 2007. – С.: 66-78.

карта Гощанського району Садиба Валевських у Гощі Михайлівська церква у Гощі Гощанський парк Дерево гінкго у Гощанському парку
 
 

Я РЕПОРТЕР

Шановні відвідувачі! У вас є можливість поділитися своїми новинами. Надсилайте їх на пошту rovno8@gmail.com або через форму контактів.

Ми виберемо найцікавіші і опублікуємо. Вас почують сотні людей, що заходять на сайт. А якщо ви прикладете фотографії, то і побачать.

Kаталог