Опитування

Наскільки Вам згодилося у Вашій нинішній роботі та вища освіта, яку Ви отримали?:

Лічильники

Яндекс.Метрика

Погода в м.Рівне

Володимиреччина (Володимирецький район)

Володимиреччина...
"Край озер та імлистих туманів" і неміряних багатств.
Яскрава і неповторна часточка смарагдової мозаїки Українського Полісся, яка займає без малого майже дві тисячі квадратних кілометрів у межиріччі Горині і Стиру.
Одвічна земля поліщуків, наших дідів-прадідів, котрі невтомною працею буквально відвойовували її у лісу, боліт та мочарів.
Земля, уражена зловісною плямою чорнобильського забруднення.
Наша колиска і мала батьківщина...
Про давню, дописемну, історію Володимиреччини розповідають старожитності, які збереглися до наших днів. Це найдавніше, зафіксоване археологами поселення на теренах району - залишки мезолітичної стоянки первісних мисливців і збирачів на піщаній дюні поблизу села Красносілля (8-11 тисяч років тому); знахідки крем'яних знарядь праці доби неоліту (6-8 тисяч років тому) з сіл Мульчиці, Маюничі та доби бронзи з околиць Володимирця та с.Зелениця; курганний могильник милоградської культури (VIII-VII ст. до н.е.) поблизу Володимирця.
Від часів Київської Русі майже дев'ять віків зберігають таємницю давнього слов'янського племені залишки земляних укріплень городищ ХІ-ХII ст. у с. Бабка над Стиром та в с. Городець над Горинню.
Перші писемні згадки про поселення на території району відносяться до XVI ст. Так, Володимирець згадується під 1570 роком, Великі Телковичі, Біле, Великий Жолудськ - 1561 p., Великі Цепцевичі, Суховоля - 1577 p., Городець, Жовкині, Заболоття, Красносілля, Любахи - 1583р. Початком XVI ст. датується перша писемна згадка про села Воронки, Довговолю, Каноничі, Кідри, Лозки, Мульчиці, Озеро, Полиці, Половлі, Ромейки, Собіщиці, Сопачів, Хиночі, Стару Рафалівку. Від 1902 року (початок спорудження залізниці Київ - Ковель - Брест) веде свій відлік селище Рафалівка. І кожне село чи селище має давні, дивовижні і самобутні легенди про своє виникнення чи походження назви. Зокрема, походження назви селища Володимирець легенди пов'язують з іменем князя Володимирка, засланого за якісь провини в ці поліські нетрі.
Поліщуки споконвіків небагату поліську ниву засівали хлібом і гречкою, плекали льон і коноплі на сорочки, а овець на кожухи, годували іншу худобу. Зводити кінці з кінцями допомагали ліс, де було і грибів, і ягід, і дичини, та річки і озера, де риби водилось всякої і вдосталь.
Століттями гнули спину на панство, а мріяли про волю. Виливали цю мрію в легендах і переказах, оспівували в піснях і баладах, а приходив край - ставали на герць за волю, за кращу долю.
Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 p.p. населення Володимирця брало участь у селянських заворушеннях. У жовтні 1654 року містечко було зайняте селянсько-козацьким військом.
У середньовічний період Володимирець мав привілей на самоврядування за магдебурзьким правом. Це було містечко на 220 димів. Крім землеробства його населення займалось торгівлею і ремісництвом. Щорічно відбувалось кілька ярмарків. Тут існувало залізоробне виробництво. Залізо виплавлялося з болотяної руди. Воно було невисокої якості, але задовольняло потреби до кінця XVIІ ст.
Про майстерні руки поліщуків-будівничих промовисто свідчать зведені їхніми руками храми, які простояли понад сто-двісті років: кам'яні, як-от Свято-Миколаївська церква у Старій Рафалівці, та дерев'яні - Свято-Успенська у Володимирці, Свято-Миколаївська у Воронках, Свято-Миколаївська у Городці, Свято-Покровська у Мульчицях, Свято-Михайлівська в Озері, Свято-Іоанно-Богословська у Острівцях, Свято-Хрестовоздвиженська у Полицях та інші.
У різні часи землею на теренах Володимиреччини володіли різні землевласники: литовські, польські, російські. Але завжди селяни страждали від безземелля і злиднів. Мусили шукати засобів до існування і гнути спину на панів або кидали домівки і поневірялися по чужих світах. Не давали пристойного заробітку і невеликі підприємства, що почали відкриватися в другій половині XIX на початку XX ст.: це винокурний завод (почав працювати з 1870 року), невелика черепична майстерня, яку відкрило повітове земство, та робота на лісорозробках, які стали розвиватись у зв'язку з прокладенням напередодні першої світової війни вузькоколійної залізниці Антонівка-Хиночі. Тому малодоступними для селян були медична допомога та освіта. Перша парафіяльна школа у Володимирці була відкрита 1874 року. Земська лікарня - 1913 року.
Нині вузькоколійна залізниця Антонівка-Зарічне унікальна своїм особливим світом: старенький локомотив і вагони, випуск яких припинився в кінці XX сторіччя; природа, з якою гармонійно поєднується колія (106 км одна з найдовших у Європі) і відсутність галасливої метушні. Найдивовижніше те, що експлуатується і на сьогодні.
Буремне XX століття залишило трагічний слід у кожній володимирецькій родині. Спочатку - перша світова війна. За нею австро-німецька окупація і участь загонів з Володимирця, Озера, Канонич у Дубровицькому збройному повстанні в листопаді 1918 року. Проголошена в той час радянська влада в 1920 році змінилась владою Польщі. Дев'ятнадцять років чужоземного панування позначені поселенням на українських землях польських "осадників", політикою "пацифікації" українців, національними утисками та соціальним гнобленням і боротьбою. В 1936 році відбувається тримісячний селянський страйк, а в 1938-му судовим процесом у Рівному 30 володимирчан за участь у комуністичному підпіллі засуджено на різні строки тюремного ув'язнення.
Друга світова війна розколола світ і маленький Володимирець також. Із входженням західноукраїнських земель до складу Радянської України у вересні-жовтні 1939р. у краї починаються процеси радянізації: встановлюється радянська влада, вивезено до Сибіру всіх польських осадників, починається колективізація.
Наприкінці червня 1941р. наш край окупували німецько-фашистські загарбники. Окупаційний "новий порядок" полягав у масовому знищенні більше двох тисяч володимирчан-євреїв в урочищі Смолярня та майже трьох тисяч рафалівчан на Баховій горі влітку 1942 p., численних реквізиціях фуражу та продовольства, вивезенні молоді до рейху. Молоді люди боролися з окупантами в антифашистському підпіллі під різними прапорами. Одні пішли у червоні партизани: в місцеві загони ім. Кармелюка та Богуна, чи в з'єднання С.Ковпака, О.Федорова, О.Сабурова. Інші - в загони УПА. Не оминула нашу землю і волинська трагедія: деякі з польських поселень у нашому краї були спалені, а їх мешканці загинули страшною смертю. Від Бурок, Хоромець, Янувки, Осовика, Галів, Породи, Видимира, Парослі залишилась тільки згадка в пам'яті людській та біль у серці за невинно загубленими.
Після визволення Володимиреччини від німецько-фашистської окупації у січні 1944 року наші земляки воювали на фронтах, завершуючи звільнення України та народів Європи від коричневої чуми. Дві з половиною тисячі з них не повернулися до рідних домівок, віддавши життя за перемогу над ворогом. Вічна їм пам'ять і слава!
Щороку 9 травня у День Перемоги через 39 сіл і селищ району проходить традиційна мотоестафета. Її учасники салютують пам'яті загиблих залпом із стрілецької зброї.
З 1944 по 1991 рік Володимирець (з 1959 року до нього приєднано Рафалівський район) - районний центр Рівненської області, розвивається за радянськими економічними п'ятирічними планами. Це був час творення і час руйнувань. Утворено колгоспи, колективізовано землю і селянські господарства. (Але ліквідовано хутори і з ними - споконвічний уклад життя поліщуків).
Безперечні здобутки того періоду - це колосальне будівництво, починаючи від спорудження доріг і благоустрою вулиць селища і закінчуючи створенням відповідної інфраструктури райцентру та сіл. Винокурний завод перетворено на крохмале-патоковий, збудовано молокозавод, друкарню, завод "Ситал".
Створено Володимирецький і Рафалівський лісгоспзаги, підприємство зв'язку, три будівельні організації. (Однією з них, а саме ЛМС-ПМК-173, було меліоровано сотні гектарів заболочених земель і випрямлено русла малих річок, що поряд із збільшенням площ ріллі та виробництва сільгосппродукції привело до порушення екологічної рівноваги). У Володимирці за цей період збудовано десятки тисяч квадратних метрів державного житла, колишня земська лікарня на 10 ліжок перетворилась у ціле лікарняне містечко. Було електрифіковано кожну оселю в райцентрі і селах району. На Білому озері створено районний піонерський табір "Чайка" та обласну турбазу "Райдуга". Кожне село, яке було центральною садибою колгоспу, мало школу, поштове відділення, дитячий садок, клуб, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт. Всі вони були зв'язані з районом автошляхами і автобусним сполученням. У райцентрі освітлено вулиці, споруджено водогін, стадіон, будинок культури, бібліотеки для дорослих і дітей, З школи, 3 дитячих садки, середнє професійно-технічне училище, будинок дитячої творчості, дитячу музичну школу, відкрито 2 кінотеатри і народний історичний музей. (Але зруйновано в 1964-му польський костел, який стояв у центрі Володимирця понад сто років; у багатьох селах зачинено і занедбано, або й розібрано православні храми).
Та найграндіозніші зміни в житті поліщуків Вараша, Старої Рафалівки, Бабки та інших сіл над Стиром настали з початком будівництва в 1973 році Західноукраїнської атомної електростанції, яка згодом стала називатись Рівненською. АЕС дала життя новому місту на карті України Кузнецовську, працевлаштування багатьом тисячам молодих людей та наблизила поліську глибинку до високотехнологічних досягнень цивілізації XX століття.
24 серпня 1991 року почався відлік нового часу в нашому житті. І вже вкотре переживаємо час руйнувань і час творення.
Ліквідовано соціалістичний уклад економіки з її п'ятирічними планами розвитку, колгоспно-радгоспною системою і державними дотаціями на збиткові виробництва. На зміну державному тоталітаризму і компартійному диктату прийшли свобода слова і свобода вибору. А найголовніше - змінились відносини власності: розпайовані колгоспи, роздержавлено сферу торгівлі, будівництва і промислового виробництва. Знову людське світосприйняття і психологія змушені пристосовуватись до зміни реалій життя (часто це відбувається болісно і триває досить довго).
Роки занепаду, безперечно, позначились на економіці району, але працьовиті поліщуки знаходять вихід у роботі, яку, як і сто років тому, шукають на "заробітках". Результат бачимо. Щороку множаться новобудови у приватному житловому будівництві, по-сучасному облаштовуються і ремонтуються традиційні поліські хати.
Змінюється і обличчя райцентру. В першу чергу завдяки таким будівельним організаціям як КГГ “Володимирецький агропромбуд", "Агропроменерго", ВАТ "Володимирецька ПМК-173", ПТВП "Олімп" та Володимирецька філія обласного підприємства "Облавтодор". Застосування новітніх технологій суттєво поліпшило якість будівництва. Достатньо лише поглянути на реконструйований центральний майдан селища, капітально відремонтовану будівлю районного колегіуму, реконструйовані пологове, дитяче і терапевтичне відділення центральної районної лікарні, дитячий садок, районний будинок культури, створений центр дозвілля "Сучасність" та інші.
Наш район аграрний, вісімдесят відсотків населення проживає у селі, тому провідне місце в економіці посідає сільське господарство. Основні його напрями - вирощування зерна, картоплі, овочів, кормів, відгодівля худоби. 90 відсотків валової продукції припадає на індивідуальні підсобні господарства. Промислове виробництво Володимиреччини представлене галузями: деревообробною (виробництво меблів, столярних виробів), харчовою (переробка м'ясо-молочної та плодоовочевої сировини, виробництво хлібобулочних виробів) і добувною (каменещебенева продукція).
В переліку найефективніших промислових підприємств ВАТ "Володимирецький молокозавод", який забезпечує 40 відсотків загального районного виробництва, ДП "Меркурій", ВАТ "Рафалівський кар'єр", Полицька ВК 76, ДП "Регіон-інвест". Одне з найбільших в Україні лісове господарство - державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство", яке в середньому щороку реалізує продукції на суму понад 24 млн. гривень.
Понад 90 підприємств малого і середнього бізнесу спеціалізуються на торгівлі, промисловому виробництві та наданні послуг, їх діяльність дала змогу поліпшити роботу пасажирських автоперевезень, забезпечити потреби населення у закладах громадського харчування та побутового обслуговування.
Не хлібом єдиним живуть поліщуки. Плекають рідну мову, свято бережуть родинні і сільські традиції, розчищають замулені криниці і зводять нові храми.
43 клубних заклади, 46 публічно-шкільних бібліотек, 2 дитячі музичні школи та районний народний історико-краєзнавчий музей дбають про збереження і примноження культурної спадщини в краї. А 9 народних і зразкових аматорських колективів стали взірцем виконавської майстерності, справжніми хранителями багатої пісенної спадщини Володимиреччини. Незмінним успіхом у глядачів користуються народні фольклорні колективи, народний жіночий ансамбль "Дивоцвіт" та ансамбль народної музики районного будинку культури, зразковий дитячий фольклорний колектив "Веселики Полісся" з с.Жовкині та народний театр смт Рафалівка. За межами області і України аплодували народному ансамблю "Верес".
Є свята і є будні. Зустріч аматорів народного мистецтва із глядачем - завжди свято, а якщо це велелюдний фестиваль, то і свято подвійне. Традиційними стали районні свята "Веселики Полісся" та "Довгої волі".
Гостинно приймає Володимиреччина дорогих гостей на фестивалях "Стрітення", "Городецький автограф", "Завітайте у Володимирець на святковий млинець".
Жодне таке свято не обходиться без участі майстринь-вишивальниць. Червоні і чорні, жовтогарячі, зелені і брунатні барви, покладені на полотно, всміхаються веселково до глядача, немовби оповідаючи про житейську долю своїх авторок. У золоту сторінку пам'яті вписане ім'я майстра народної творчості України Ганни Леончук, чиї рушники, скатертини, серветки ще за життя майстрині стали взірцем народного поліського ткацького мистецтва.
Наше майбутнє у наших дітях. А їх, слава Богу, щороку в районі народжується понад тисячу. І як кожен батько та мати у своїх дітях бачить продовження роду, так і громада бачить у них своє продовження. Тому і намагається ретельно дбати про нащадків.
Насамперед про здоров'я. Усе населення Володимиреччини отримує медико-санітарну допомогу через Володимирецьку центральну та Рафалівську районну лікарні, Антонівську та Більсько-Вільську дільничні лікарні, Великоцепцевицьку, Великотелковицьку, Сопачівську та Озерську амбулаторії загальної практики на засадах сімейної медицини, Мульчицьку сільську лікарську амбулаторію, районну стоматологічну поліклініку, тублікарню обласного МО "Фтизиатрія", 43 фельдшерсько-акушерські пункти. Ці лікувально-профілактичі заклади - комунальна власність територіальних громад. Загалом у районі розгорнуто і функціонує 335 ліжок цілодобового перебування хворих, ще 120 ліжок при амбулаторно-поліклінічних закладах для денного перебування хворих.
На сьогодні в районі працює 111 лікарів і 535 середніх медичних працівників.
Протягом останніх років досягнуто певного прогресу у зміцненні матеріально-технічної бази лікувальних установ: реконструйовано терапевтичне та кардіологічне відділення центральної районної лікарні та сільську лікарську амбулаторію в с.Сопачів; створено сільську лікарську амбулаторію в с.Озеро; придбано нову діагностично-лікувальну медичну апаратуру тощо. Завдяки спільним зусиллям медичних працівників значно покращилася робота по профілактиці небезпечних захворювань та медичне обслуговування ветеранів війни, інвалідів. Поза увагою медиків не залишається жодна дитина: чи то в дитячому закладі, чи в сім'ї. До слова, в райцентрі відновив роботу дошкільний навчальний заклад "Малятко", в якому виховуються 106 дітей. А всього в 29 дошкільних навчальних закладах прилучається до знань 1210 дітей. Та більшість із них отримують дошкільну освіту в родині. В районі є більше трьох тисяч багатодітних сімей, в яких виховується близько 12000 дітей. Не залишаються вони поза увагою місцевої влади, освітніх установ, закладів охорони здоров'я. Більше трьох тисяч матерів удостоєні почесного звання "Мати-героїня".
Здоров'я дітей це не лише лікувальна база та високий рівень надання медичних послуг. Здорове майбутнє підростаючого покоління це, насамперед, здоровий спосіб життя, масова фізична культура і спорт. І тут є з кого брати приклад. Юним вихованцям дитячо-юнацької спортивної школи передає свій багатий досвід легкоатлета Станіслав Ігнатюк - майстер спорту, у минулому неодноразовий призер і переможець всесоюзних спортивних змагань. Взірцем довгожительства у спорті є жива легенда, багаторазовий чемпіон Європи і чемпіон світу з легкої атлетики серед ветеранів Анатолій Присяжнюк. Юні спортивні надії району, вихованки ДЮСШ Інна Купчишина та Надія Журбич виступають за команди суперліги з волейболу. Сміливі заявки на спорт великих досягнень роблять чемпіон світу з гирьового спорту серед юніорів (2007 р.) Юрій Дуляницький та кандидат у майстри спорту з греко-римської боротьби 14-річний Микола Волощук.
У майбутнє спрямовані інвестиції в освітню галузь - найпріоритетнішу в районі. Вона включає 43 заклади освіти (в тому числі заклад нового типу Володимирецький колегіум, три навчально-виховні комплекси) та п'ять позашкільні навчальні заклади: Володимирецький Будинок школярів та юнацтва, Рафалівський центр дитячої та юнацької творчості і дві юнацькі спортивні школи (з легкої атлетики та футболу). У Володимирецькому навчально-виробничому комбінаті старшокласники здобувають професію водія.
В освітній системі району працюють 1090 педагогів і серед них заслужений вчитель України О.З.Городна та заслужений працівник освіти України А.Ф.Остапенко, 50 нагороджені знаком "Відмінник освіти України", 68 мають звання методист і старший вчитель.
Давно і впевнено посів місце лідера середньосвітніх закладів нового типу - Володимирецький районний колегіум. Якість знань, які педагогічний колектив дає своїм вихованцям, дозволила колегіуму співпрацювати з дев'ятьма вищими навчальними закладами України.
В колегіумі створені всі умови навчання і дозвілля 830 учнів з Володимирецького та інших районів Рівненщини. 6 профілів навчання у 8-11 класах, понад 30 спецкурсів дають учням широкі можливості вибору та реалізації різносторонніх обдарувань. А сучасний рівень комп'ютеризації та підключення до мережі Інтернет прилучає дітей поліщуків до світового процесу. Аматорський драматичний театр колегіуму має звання народного, також статус народного має етнографічний музей "Світлиця".
Понад 40 років готує робітничі кадри Володимирецьке професійне училище, яке у 2001 році реорганізоване у вище професійне. Навчальний заклад має хорошу матеріальну базу для підготовки відповідно сучасних вимог фахівців з багатьох робітничих спеціальностей: мулярів, штукатурів, столярів, електромонтажників, кухарів-кондитерів, операторів комп'ютерного набору, верстатників деревообробних верстатів, механіків з ремонту обчислювальної техніки, перукарів. До послуг учнів навчальний корпус на 600 чоловік, 2 гуртожитки на 760 місць, актовий зал, їдальня, бібліотека, 2 спортивні зали, тир, 4 комп'ютерні класи, 11 навчальних майстерень та 2 полігони. Училище є також соціальним гарантом для дітей із соціальне незахищених сімей.
Серце і душу дітям віддають не лише освітяни-фахівці. На всебічний розвиток юної особистості спрямована діяльність громадських об'єднань Дитячого козацького товариства Володимиреччини "Пагін". Вони повертають у дитяче життя романтику в наметових таборах для лідерів шкіл та дітей-інвалідів і вчать милосердю та добру в доброчинних акціях "Різдво для всіх"; виховують любов до рідної землі, до Батьківщини через фестиваль української пісні "За Україну, за народ", екологічну операцію "Дуплянка", військово-спортивну гру "Сагайдак" та інші цікаві і непересічні проекти.

Б.: Воробей М. Володимиреччина : минуле, сучасне, майбутнє… - Володимирець, 2008 – 13 с.
 

Герб Володимирця Прапор Володимирця Карта Володимирецького району Вузькоколійка Антонівка-Зарічне
О нас rose доставка цветов в магнитогорске.
 
 

Я РЕПОРТЕР

Шановні відвідувачі! У вас є можливість поділитися своїми новинами. Надсилайте їх на пошту rovno8@gmail.com або через форму контактів.

Ми виберемо найцікавіші і опублікуємо. Вас почують сотні людей, що заходять на сайт. А якщо ви прикладете фотографії, то і побачать.

Kаталог